10 вересня о 19:00 у кнайп-клубі «Купідон» (Київ, вулиця Пушкінська, 1-3) Вхід вільний
«Дорогі брати і сестри!..»
(так говорив Пако)
10 вересня 10 років як з нами нема Пако.
Він був легендою ще за життя. Пако, «останній рок-н-рольщик Європи», поліглот (а знав 13 мов), перекладач, поет, прозаїк, сходознавець, журналіст, перформер, продюсер, джазмен і просто харизмат Юрко Покальчук. «Феномен Покальчука» і досі залишається загадкою.
Для друзів, рідних і колег по літературному цеху Пако лишився повік молодим і безсмертним.
Вечір пам’яті Юрка Покальчука має символічну назву «Усі вогні вогонь», як книга його перекладів Хуліо Кортасара. Це видання присвячене пам’яті видатного перекладача Кортасара українською Юрка Покальчука (1941–2008). П’ять перекладених ним і вперше опублікованих 1983 року видавництвом «Дніпро» оповідань вийшли у новій редакції Сергія Борщевського. Спеціально для цієї книги Сергій Борщевський переклав три оповідання зі збірника «Усі вогні – вогонь», які відсутні у виданні 1983 року.
Юрко Покальчук був знайомий з Кортасаром, спілкувався і з Маркесом, і з Ґремом Ґріном, відкрив українському читачеві «Диявола в тілі» Раймонда Радіге, драматургію Жана Жене і багато інших геніальних авторів. Був одним із перших перекладачів Борхеса на теренах Радянського Союзу.
Пако любив зустрічі з друзями в кафе «Купідон», незмінним арт-директором якого був багато років. Він казав, що це місце чимось нагадує йому Париж, якого вже нема, який живе у книгах Гемінґвея, Камю й Сімони де Бовуар. Бувало, щоб утихомирити галасливу компанію, Юрко піднімав келих зі словами: «Дорогі брати і сестри!..»
Якщо з першої спроби не подіяло, то Пако виголошував тост по-французьки: «Alors madames et monsieurs!..» Й усі мовкли.
Його колеги по-мистецькому цеху кажуть, що й своє життя він писав як пригодницький роман, захопливий і неймовірний, у дусі магічного реалізму. Життєтворчість Юрка запрошуємо згадати і вас, разом із Олегом Покальчуком, Сергієм Борщевським, Лесем Подерв’янським, Анеттою Антоненко, Євгенією Кононенко, Федором Баландіним і великою дружною компанією.
Ми чекаємо всіх друзів Пако, щоб згадати, почутись і пам'ятати, що він завжди з нами.
І байдуже, що ті, ще на одне покоління молодші, хто звав його «Пако», вже могли, на відміну від мене, й не розуміти зв’язку часів, і зазвичай поняття не мали, на яких саме складниках (книжках, людях, фільмах, долях…) було замішано той гримучий коктейль душевного заряду, який вони вбирали від нього «повітряно-крапельним шляхом» – шкірою, ніздрями… Розуміти взагалі не обов’язково, головне – правильно відчувати. Тільки тим і виживають культури. (І народи, до речі, теж!) В Україні було своє «покоління 1968-го року». Юрко Покальчук показав нам, яким воно м а л о бути. Наша справа – запам’ятати.
Оксана Забужко. З мапи книг і людей
Юрій Покальчук, Пако, здійснив справжню революцію в радянській науці. Його розвідки про американський і латиноамериканський роман були свіжим подихом у тогочасному зарубіжному літературознавстві. Сама поява в Інституті літератури ім. Шевченка Юрія Покальчука була викликом. Він брався за сміливі й дражливі теми, як соліпсизм і ескапізм людини, мотив самотності, яка часом з'їдає людину зсередини, хоч зовні цього й не помічаєш. Й досі не втратили актуальності його розмисли над романом «Ловець у житі» Селінджера. Юрій Покальчук створив окремий спосіб думання про літературу не як про «школу життя», а як про відображення внутрішніх порухів людини, часто вельми неприємних і соціально неприйнятних. Генрі Джеймс писав про те, що свідомість – окремий феномен буття. І Пако не боявся зазирати в цей феномен, яким би той не був і до чого б не спонукав. Його наукові шукання були далекими від «правильних» чорно-білих оцінок, властивих радянському літературознавству.
Дмитро Дроздовський, головний редактор журналу «Всесвіт»
Нас, перекладачів, дуже мало, а літератур багато і вони мають різні періоди: від витоків до уже XXI століття.В Україні немає такого поняття як суто іспаніст чи суто латиноамериканіст, немає людей, які займаються тільки чилійською чи аргентинською літературою. Є фахівці, які перекладами, статтями доносять до читачів інші літератури. ...Нове ім’я відкривати завжди важко. Пам’ятаю, свого часу через це було непросто пропагувати навіть творчість Гарсії Маркеса. Не кажу вже про Борхеса, якого в Україні популяризував покійний Юрій Покальчук. Він же, до речі, першим переклав українською Кортасара. Юрій Покальчук був першим, хто захистив кандидатську дисертацію в Інституті літератури з могутньої латиноамериканської прози, до якої належать Гарсія Маркес, Кортасар, Фуентес, інші представники так званого латиноамериканського буму сімдесятих років XX століття.
Сергій Борщевський, поет, перекладач, дипломат
