В Україні відбувається відродження видавничого бізнесу. Все більше на полицях книжкових магазинів з’являється перекладів українською відомих іноземних авторів та творів українських письменників.
Для того, щоб дізнатися більше про ситуацію з книговиданням в країні, журналіст ІНФОРМАТОРа поспілкувався з Анеттою Антоненко – власницею однойменного видання.
Що надихнуло вас створити власне видавництво?
В мене великий видавничий досвід — майже 20 років я була директором та співвласником видавництва «Кальварія». То ж я не новачок у видавничому середовищі. За час своєї професійної кар’єри познайомила читачів з такими видатними українськими письменниками, як Любко Дереш, Юрко Іздрик, Василь Шкляр, Василь Кожелянко, Марія Матіос, Юрко Покальчук, Олесь Ульяненко, Ігор Римарук, а також видатними світовими іменами — Френсіс Фукуяма, Самуель Гантінґтон, Сююзен Зонтаг, Жан Бодрійяр, Антуан де Сент-Екзюпері, Ерік-Емманюель Шмітт, Федеріко Гарсія Лорка, Хорхе Луїс Борхес, Ентоні Берджес, Ієн Мак’юен та багато ін. Пройшов час (а з ним і досвід), і я у 2013 році вирішила створити незалежне видавництво, вільне в своєму виборі та видавничій політиці. «Видавництво Анетти Антоненко» — мій авторський проект про те, що я сама читаю і люблю. Й саме тому для мене кожна книжка — це проект.
Це прибутковий бізнес?
В різні часи залежно від економічного стану в країні ситуація змінювалась. Починалось в 90-і роки все дуже тяжко. Зараз і досвіду більше, і працювати легше. З’явилось багато нових видавництв, формується і структурується активно ринок. Якби бізнес був збитковим, то всі видавництва закрились ще б у 90-і роки.
Хоча видавництво — це певна філософія життя і займатись виданням книжок можуть тільки ентузіасти-оптимісти. Треба просто вірити в успіх і бути терплячим, а також наполегливим. Ну хоча це стосується будь-якого бізнесу. Успіх обов’язково з’явиться, а з ним і сталі прибутки.
Якими книгами вашого видавництва ви пишаєтесь?
Я пишаюсь всіма своїми книжками. Але завжди є улюблені. Але скоріш не книжками пишаюсь, а своїми авторами. І серед них — Ерік-Емманюель Шмітт, Ісабель Альєнде, Хуліо Кортасар, Любко Дереш, Остап Дроздов.
В мене є стійке переконання, що я ще не видала своєї найкращої книжки. Є багато задумів та планів.
Чи можуть стати відомомими українські молоді автори? Якщо «так», то які приклади можна навести, які інструменти можуть вони використати для здобуття популярності?
Я переконана, що можуть.
Але сьогодні механізм промування нових імен змінився кардинально. На жаль, прийшли часи, коли автор має бути шоуменом. Ця практика від американського бізнесу і мені вона не подобається. Адже автор – не клоун в цирку і багато хто з молодих авторів (а за віком вони можуть бути вже й і не такими молодими) не готові до таких дій. Cистема планових презентацій вже давно себе дискредитувала. Це нудно, нецікаво і приходять на ці заходи друзі та товариші автора. Є ще одна негативна сторона: хто більше кричить і «танцює» стає більш пізнаваним і ззовні здається, що його книжка вартісна.
Так, на мій погляд, сталось з Сергієм Жаданом. З гарного поета (не плутати з гарним прозаїком, бо я так не вважаю) система зробила шоумена. «Гастрольні» тури по містам і селам страшенно виснажують творчих особистостей, і вони втрачають ентузіазм вже на 5-10 заході. Й тому я не практикую робити тури на 10-100 міст України і голосно звітувати про це в медіа. Хоча і не відмовляю партнерам в окремих подіях, коли моїх авторів запрошують. Я також переконана, що за такі виступи (якщо вже й погоджуватись на них) автор має отримувати гонорар.
Особисто притримуюсь думки, що творчість потребує тиши. Це не означає, що автор має сидіти в коморі і не з’являтися на публіці. Має виходити, але заходи треба готувати ретельно і шукати формати та партнерів. Наприклад, вважаю, що дуже важливим є формат читання фрагментів і постійна робота навіть з мізерною кількістю ЗМІ в Україні. Дуже дієвим є формат радіо-читань, спеціальних книжкових і культурологічних передач. На жаль, на сьогодні національне радіо вирішило змістити всі книжкові передачі на канал «Культура», який має значно менше покриття, ніж “Перший Національний”. Політика менеджерів мені незрозуміла і вважаю її необгрунтованою. Про те, що практично відсутні телевізійні книжкові програми і говорити вже набридло.
Гарно працює активність автора і видавництва в соціальних мережах, хоча з цим треба бути дуже обережним.
Якщо зупинитись на конкретному прикладі молодого автора, то класичним є приклад Остапа Дроздова. Його перший роман «№1» вийшов в вересні 2016 року, «№2» – в травні 2017 року. Як сучасний український письменник, він відразу став відомим, але це знову ж пов’язано з його професійною діяльність. Остап Дроздов – відомий український журналіст, політичний оглядач. Його професійна діяльність сприяла поширенню інформації і позитивному сприйняттю книжок.
Зрештою в кожному випадку підходи різняться кардинально і давати поради тут складно. Необхідне креативне рішення.
Чи стало більше читачів книг українських авторів та з українським перекладом? Чи вплинула на кількість читачів заборона імпорту в Україну книг, виданих в Росії ?
Читачів в Україні катастрофічно мало. Активний прошарок на більше ніж 40 млн. громадян складає максимум 100 тис. І збільшується він дуже повільно.
Так, зараз читачі більш налаштовані на україномовну літературу і це радує.
Аби ж заборона…Закон обмежує, а не забороняє. На мій погляд треба було б заборонити взагалі хоча б на 3 роки книжки з країни-агресора. Дивна ситуація в країні, де йде війна, а на поличках стоять російські книжки.
Обмеження вплинуло на вибухову кількість українських перекладів від видавництв. Це правда. Українські видавці почали видавати багато і швидко. Ми вже конкуруємо на рівні з вагомими видавцями. Але практично не вплинуло на якість текстів українських авторів. Вона поки є незадовільною (принаймні для мого видавництва). Я відмовляю практично в 99 випадках із 100. Звісно в мене високі вимоги, але хочеться текстів світового рівню.
Що ви б могли порекомендувати для збільшення відвідуваності книжкових магазинів і бібліотек?
Змінити формат магазинів та бібліотек на креативний простір, осучаснити дизайн, більше працювати з постійними покупцями, продавці мають бути консультантами навіть для випадкового відвідувача.
З бібліотеками питання складне. Я б закрила більшу частину бібліотек і спрямувала кошти на розбудову нових сучасних просторів, повністю оновила бібліотечні фонди, розробила програму, коли кожна видана книжка закуповується за державні кошти і надходить в центральні обласні бібліотеки – такі програми діють у всіх скандинавських країнах. Це питання настільки об’ємне, що про нього можна говорити годинами.
Які зміни необхідно здійснити в державі, щоб підвищити рентабельність книжок і поліпшити економічне становище видавництв?
Не заважати. Змінити низку законів НБУ для валютних операцій з ліцензіями, кардинально спростити систему тендерних процедур для бібліотек, фінансувати участь України в важливих міжнародних книжкових подіях.
Я помітив, що в Україні мало видавництв і книжок наукової спрямованості. Чому склалася подібна ситуація?
Дорого. Нерентабельно. Вузькоспеціалізовано. У всьому світі такі книжки перейшли в електронний формат.
Нещодавно в соцмережах відбулася дискусія з приводу завищених цін на книжкову продукцію. Зокрема, український переклад «Нейроманту» коштує 600 грн. Чи не «лякає» споживача подібна цінова політика? Підвищення цін – це необхідність для «виживання» видавництв, чи бажання отримати більше прибутку?
Тут питання складне і не можна розглядати шаблонно. Візьмемо «Нейромант». Особисто для мене ця книжка не коштує так дорого, бо мене взагалі не цікавить така література. Але є фанати і вони куплять. В даному випадку видавництво розраховувало не на масового читача, а саме на тих 100-200 фанатів. Цінова політика часто залежить від того, які смисли видавництво вкладає в книжку. Якщо вона знакова, то ціна виправдана. Також впливають і поліграфічні «витребеньки» – вони часто тягнуть немалі суми. Адже психологія людини демонструє, що якщо дешево, то це неякісно, а от якщо дорого, то треба звернути увагу. Мене й саму насторожують іноді низькі ціни. Крім того в Україні ціна на книжку взагалі дуже мала. Інше питання – кореляція ціни і платіжної спроможності читачів. Баланс потрібен у всьому. Колись в 2000 роки я успішно продавала книжку Леся Подерв’янського «Герой нашого часу» в подарунковому виконанні за 25 грн. (середня ціна книжок в цей час становила 7-10грн.). Все залежить в правильному позиціонуванні.
Особисто в мене поки таких книжок нема. Цінова політика в мене від 100 до 200 грн. для кінцевого споживача. Адже магазинам і книжковим мережам ми даємо значні знижки.
Стосовно «виживання». Скоріше для прискорення обертання коштів і видання нових книжок, а не отримання надприбудків. Адже хочу ще раз наголосити і привернути увагу всіх учасників ринку (авторів, редакторів, перекладачів, друкарень, магазинів), що видавництво несе всі фінансові ризики по виданню книжок, бо має продати книжку, щоб повернути свої витрати.
Кого з іноземних авторів полюбляють читати українці?
Я б не формулювала так питання. Українці не читали величезну кількість літератури, бо вона не перекладалася і не видавалася. Чудово читають науково-популярну літературу, бо її просто не було на ринку.У кожного видавництва, яке активно працює на ринку, є свій перелік. Я можу говорити тільки про своїх авторів.
