Джерело: WeLoveUA, Інна Фещук
Скажіть, будь ласка, як вам сьогодні вдається займати нейтральну позицію, аполітичну? Часто за це критикують усіх – починаючи від пересічних жителів до найвідоміших осіб. Чи можна абстрагуватися від усього, що відбувається?
Абстраговуватися не можна і не треба. Не треба перетворюватися на «аутиста» – це не варіант і не відповідь. Моя позиція не є зовсім нейтральною.
Мене турбує те, що відбувається з Україною, з українцями. Але все одно ситуація постійно тяжіє до того, щоб поляризуватися на «наших» і «не наших», «своїх» і «чужих». От це є принциповою перешкодою для мене, причиною, чому я не вникаю в усе це.
Я займаю активну позицію, я намагаюся в спілкуванні з іншими людьми рефлексувати цю позицію, щоб зрозуміти, куди прикладати свої зусилля, щоб ефект був максимальним, щоб це дійсно мало якесь значення. Тому що дійсно усе суспільство ходить ходором. Якісь нові хороші тенденції з’являються, і це добре. Але хотілося б, щоб це нове суспільство, яке зростає, не було побудоване на принципі протиставлення. Щоб воно, навпаки, було інтегральним, об’єднувало людей. Тобто щоб це дійсно було суспільство, яке б давало відчуття близькості, безпеки, захисту. Те, чого бракувало раніше.
Якщо вже з’явилися такі речі, як волонтерський рух, якась глибока емпатія, то чому не звернути увагу на те, що глобальна проблема сучасного світу – це відчуження, втеча у зовнішній світ, консьюмеризм, якийсь нездоровий індивідуалізм, що веде знову ж таки до нездорової конкуренції, де обов’язково хтось буде потерпати. Ми можемо будувати суспільство за принципом «ти виграв – я виграв», тобто всі можуть вигравати, просто потрібно побачити цю перспективу.
І мені хотілося б будувати саме таке суспільство, де є це об’єднання, де є зв’язок з традиціями, де є місце для всіх людей. Де егоїстичний фактор буде притишений. Фактор заздрості, фактор егоїзму, який збуджує весь негативізм, буде задіяний в якомусь правильному служінню заради вищих цілей. Зараз я стараюся спілкуватися з людьми, які мають дотичність до процесів, що відбуваються в Україні. Це і філософи, і психологи, і духовні особи. Через спілкування з ними шукаю відповідь, що робити і як робити.
Крім волонтерського руху і допомоги, треба побачити ситуацію в цілому. І мені здається, що письменники принаймні близькі до цього, що це десь в їхніх повноваженнях – намагатися побачити, як воно усе переплетене, якраз з точки зору культури, щоб якусь частинку темряви, якусь частинку заздрощів викинути.
А чим було зумовлене написання «Миротворця»?
«Миротворець» писався під враженням життя на Синаї. Я жив У Єгипті майже рік. Там були і знайомства, і глибокі стосунки. Вони залишили такий емоційний відбиток. І саме в Єгипті я глобально для себе переосмислив, для чого я пишу. Це сталося не моїми стараннями, а знову ж таки тому що була на те ласка людей, які зрозуміли більше. І просто, скажімо так, внаслідок їхнього співчуття до мене я зміг зрозуміти, куди мені рухатися далі. Ну і власне це повертає нас до початку розмови, до відмови від ідеї незалежності, до того, що я можу будувати це життя як завгодно.
Я зрозумів, що є якісь правила, закони, які неминуче тебе поставлять в певне залежне положення. Немає сенсу ламати ці закони. Є сенс їх приймати і займатися своєю справою.
Вже знаєте, якими настроями буде сповнена наступний твір? Про що пишете, коли чекати наступну книгу?
Поки що ще нічого не можу сказати. Але коли вже буде щось готове, я це буду трішки анонсувати.
І на завершення. Поки чекаємо від вас новин, що порадите почитати? Можливо, щось із маловідомого…
Художніх новинок я зараз практично не читаю, тому що все ще перебуваю у цьому лабіринті «Марафону». І я таки маю намір його закінчити. Просто події з Майданом, а потім несподівана поява такого великого внутрішнього проекту мене направили трішки в інший бік. Але я хотів би завершити цей марафон.
А от що б я міг порадити? Є кілька таких великих книг. Можна почитати «Магабгарату» або «Рамаяну». Це історії для нашої індоєвропейської ідентифікації, про яку я говорив. Також це насправді частина європейської історії. Тому що ці тексти мають відголоски в європейській літературі. Мій колега, Костянтин Дорошенко, написав чудову книгу (вона вийшла десь півроку тому) – «Конец эпохи позднего железа». Це вибрані есеї з культурології, із критики сучасного мистецтва, і це дійсно найкраще, що є сбогодні. Її упорядковував Андрій Боборикін, журналіст газети «Комерсант» і головний редактор сайту «Київрепорт». Ну і ще з маловідомого… Я читаю зараз Джордж Еліот – така англійська письменниця вікторіанської доби, – її роман «Міддлмарч». Чудова проза, чудова література. Вона випустила книгу під чоловічим псевдонімом, щоб її сприйняли всерйоз. І дійсно, книжка заслуговує поважного сприйняття. Це блискуча проза – іронічна, легка, емоційно глибока, з філософією, соціальним контекстом. Це така собі мандрівка – як хороше кіно чи хороший сон, коли ти входиш в роман і живеш там, думаєш, як тут все гарно облаштовано. Все-таки я переконаний, що істина має своїм виміром красу, і якщо ми бачимо красу, то істина там точно є. І от в романі Джордж Еліот «Міддлмарч» є ця краса, а значить там також є своя істина, свій відбиток істини.
Читаємо, думаємо, чекаємо на нову книгу разом із WeLoveUA!
ФОТО: Вадим Сивак
