ЗМІ

18 вересня о 19:00 відбудеться третя онлайн-подія в рамках проєкту «Книжка на сцені». «Книжка на сцені» є етапом масштабного видавничо-театрального проєкту «Особливі прикмети: десять бесід про ідентичність», який утілюватиметься за підтримки програми «Художній переклад» «Креативної Європи»: високоякісний переклад, видання та промоція десяти книжок знакової європейської драматургії в Україні. Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

«Оперета» в українському перекладі Лариси Андрієвської – перформативне читання п’єси Вітольда Ґомбровича від головного режисера львівського театру Лесі Українки Дмитра Захоженко.

Вітольд Ґомбрович — один з найвідоміших польських письменників у світі, його вплив на літературу й театр безмежні. Він жив і працював переважно за кордоном, тому його драми універсальні й пов’язані з Польщею переважно мовою. До проєкту «Книжка на сцені» творча група рекомендувала п׳єсу «Оперета»: історія класової боротьби, зародження нацизму, революцій та війн XX століття у вигляді гротескного модного дефіле. Ґомбрович буде актуальним, мабуть, доти, доки в світі існують відторгнення Іншого, ієрархія в суспільстві, неонацизм та інші гнітючі соціальні
проблеми.

У карнавальному хаосі хтось прагне захопити світ, а хтось – простого дотику. Аристократів знищено. Ті, які ще залишились – виродились. Інтелектуали – збились на манівці. Лакеї та злодюжки – беруть реванш. Яка різниця хто є хто? Зрештою, всі у масках. Ласкаво просимо у декорації Центрально-Східної Європи ХХ століття!

Мене завжди захоплювала форма оперети, одна з найвдячніших, як на мене, із тих, що зародились у театрі. Наскільки опера є чимось млявим, безжально відданим на поталу претензійності, настільки оперета – в її божественному ідіотизмі, у блаженному склерозі, в її чудесному окриленні – завдяки співу, танцю, жесту, масці є для мене театром досконалим і досконало театральним. Нічого дивного, що я зрештою піддався цій спокусі…

Вітольд Ґомбрович

Фрагмент з п’єси «Оперета» Вітольда Ґомбровича

КНЯЗЬ: Уявіть, маестго, у мене є кузен, який длубається в носі. Отож цікава гіч, якщо хтось знає — це гегцог де Конконбге де ла Кулле де Годалез, отож його длубання в носі є гегцогським длубанням — і тоді все в погядку.

КНЯГИНЯ: Однак якщо хтось не знає, що це гегцог, тоді вже його длубання в носі стає вульгагним.

КНЯЗЬ: О, саме так! А це схиляє мене до пгипущення, що агистокгатія не має жодних особливих гис, які відгізняли б її від нагодних мас, окгім єдиної, пготе вигішальної, а саме: що це аристокгатія. Що ж воно таке, шановне товагиство, ця Агистокгатія? Агистокгатія це агистокгатія — й нічого більше. Пгошу зауважити, напгиклад, що я нічим не ліпший від своїх лакеїв, і навіть que sais-je, може, й гігший, адже це таємниця полішинеля: я гозумово обмежений невіглас, лінюх, бовдуг, згештою зануда і кгетин, ненажега, ласун і віслюк. А моя дружина є — tout le monde le sait! — скінченою ослицею. А все ж таки я князь Гімалай. І мій кгетинізм є, хай би як там було, чиїм кгетинізмом? Кгетинізмом князя Гімалай. А кгетинізм якогось там, скажімо, пана Кнапка, так і залишиться кгетинізмом пана Кнапка, tout couht, на це гади нема… і в цьому вся гізниця!

КНЯГИНЯ: Святі слова, Маугіцію! Святі слова! Та пгошу всіх до зали, пгошу, пгошу!

Teatre.love, 27.09.2020