Новини

Останні два місяці я намагаюся розгадати таємницю найсамобутнішої письменниці, яку довелося читати й дешифровувати (португальською). Анетта Антоненко не боїться йти на літературно-видавничі експерименти - та обрала цю відому в усьому світі авторку, яка народилася в українському Чечельнику. Манера писати в Ліспектор настільки цікава, що кожен перекладач відчув болісні муки творчості, аби точно перекласти її слова. І тут річ навіть не в неможливості переповісти одну мову іншою. Складно, бо вона винаходила слова, синтаксис і навіть пунктуація в неї - поза визнаними правилами. Тож довелося ламати завчені мовні канони - таке побажання до перекладачів висловлювала не раз сама авторка. Як редактор і автор передмови до першого українського видання Кларісе Ліспектор, мушу застерегти, що читати її останній роман теж непросте завдання. Те саме, що спробувати осягнути філософію Кабали... чи повитягувати колючки з кактуса. Попри те своїми розпитуваннями я замучила і Бенжаміна Мозера, який напевне знає про цю письменницю більше, ніж біограф, який не просто жонглює фактами, а досліджує психологію творчості. Я дістала до печінок Дмитра Дроздовського, аби він мені пояснив, чому "Така тонка скибка кавунихи", чому не кавуна?.. і якої статі той "кавун" у рідній мові авторки;)) ... як буквально має звучати ця метафора, проте загадки невловимого сенсу слів, які говорять люди, таки залишаться нерозгаданими? Бо розгадувати їх має кожен сам-на-сам. Вона шукала слова, кожне її слово відточене, як колючка троянди. Вона хотіла написати про те, для чого слів не існує. Сподіваюся, що читач відгадуватиме книжку обережно, щоб не поранитися. Звісно, щоб зрозуміти те, що вона хотіла нам розповісти, потрібно прочитати чи не всі тексти Ліспектор. Її творчість і життя суцільний метатекст. Прочитайте колись про "Курку" в жіночі подобі, яка така чарівна і приречена сидіти "на яйці", про "яблуко в темряві", про "Місто в облозі". І ще. Це була герметична письменниця, яку не цікавила ні слава, ні гроші, ні визнання. Працювала журналісткою, та колег по цеху не толерувала й не хотіла, щоб їй набридали з інтерв'ю. У неї справді було небагато часу: 57 років. Так, можна подумати: втекла від людей, сама створила свій міф неприступності, свою легенду, бо ніби зумисне уникала публічності. Вона ж не потребувала багато уваги і розмов з читачами. ... Це історія також про те, що справжній талант і нарцисизм не стерплять одне одного, це історія про геніальну жінку, яка пише. До вашої уваги єдине телеінтерв'ю, яке вона таки записала - з умовою, що його покажуть після її смерті. Ті, хто знав її - казали, що харизма цієї жінки мовчання.