Нещасний гей, щасливий гой та Бегбедер по-харківськи

 

Щастя першого гей-роману в сучасній українській літературі привалило до нас цими днями, і на це нема ради ані з питань моралі, ані з інших відрухів збентеженої європейською інтеграцією душі

Хіба що заодно дізнатися з нашого огляду про те, як бути, коли тебе кинули, або навпаки – знайшли, але прирекли на довічну любов без будь-якого натяку на умовно-дострокове звільнення.

"Тепло його картин" - такою зазвичай буває безпрограшна назва до статті про будь-якого художника. Аж тут раптом "долоні" замість "картин", але усмішка ще не сповзає з уст читача, бо про "його долоні" може написати дівчина, чи не так? На жаль, ні. Точніше, жалю через вихід друком роману Юрія Яреми "Тепло його долонь" (Л.: Видавництво Анетти Антоненко) - жодного, оскільки переборює цікавість і "заборонена любов" не так до волохатого ближнього, як до того, що обіцяє нам автор. А саме - "розрити ще невідому "копальню" - квір-літературу, донести до читача та суспільства правду про жорстокі реалії сучасного пострадянського мислення та висвітлити відсутність різниці між двома світами - "straight" і "gay".

null

Хай там як, але цікавості не позичати також юним героям роману з такими старорежимними іменами Остап і Рома, що аж не цікаво розкривати "копальню", аби зрозуміти, яка між ними "різниця", і хто до якого світу належить. Тішить, однак, що модус розмов між ними так само старий як світ (тобто давно відомий нам з не менш "первісного" твору про цей самий квір, от лишень перекладний, з братської гей-культури, а саме - "Хтивня" Міхала Вітковського (Нора-Друк, 2006): "- Ти чув, що Олег покинув свого "купідона"? - зненацька спитав Рома. - Отакої! Що ж трапилося? - Кажуть, ніби Назар поцілував його на роботі, коли заносив коханому обід. Поцілунок побачив шеф. І пішло-поїхало. Всі швидко про все дізналися, завелися плітки. Та й стрьомно у нас проявляти свої почуття - потім на вулиці зловлять і зуби будеш збирати, - хлопець важко зітхнув - Бодай тим пліткарям! Невже через них тепер розлучаються?! - зирнув здивовано Остап".

Далі все з точністю, як у "Чорному аспірині" не менш відомого автора, коли герої забираються геть, не зважаючи на почуття ближнього. Ще й кажуть, як Сикліта у згаданій п’єсі 1996 року: "Зрозумій, якби я тут залишилася, то зійшла б на гівно, як і ти". І з року 2015-го відлунює те саме: "Зрозумій, мені тут усе остогидло. Дні подібні, мов дві краплі води. Це міщанське пекло, з якого потрібно тікати світ за очі!" Причому відлунює навіть не так жорстко, як колись, а цілком цнотливо, і видавничого презервативу застороги про "+18" книжка навіть не потребує. Одіозні "поїздки на острів кохання" тут озвучені так само не-сучасно, наче Сикліта врекла, бо герой то "рвучко підхоплювався та підносив Остапа до вершин насолоди", то "у шаленому двобої отримував здобич".

Ні, мабуть, таки варто дізнатися про різницю культур, прочитавши роман, а ще краще поколінь – авторів, перекладачів, старозавітних іменників – бо як на лихо вже знову, "поспіхом натягнувши штани, хлопець прикипів поглядом до міжніжжя Арсена, розуміючи, що починає збуджуватися".

Eспресо TV, ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО, 26.10.2015