Відгуки читачів


Любко Дереш «Спустошення» — рецензия 4.5 /  3.625

Если вдруг вы захотите узнать, о чем эта книга, - большинство описаний скажет, что "о черте, из-за которой не возвращаются". У меня же после прочтения в голове крутится одна и та же фраза: "Бойся своих желаний, ведь иногда они исполняются".

Я не буду говорить о сюжете, ведь для этого существуют аннотации. Скажу только, что для меня это, пожалуй, книга обо всем. Знаете, есть такие произведения, в которых, кажется помещаются ответы на сотни вопросов. Но главная прелесть этой книги, на мой взгляд, - то, что в ней, я уверена, каждый найдет свое. Свой смысл и свой урок. 
А еще мне показалось, что в "Спустошеннi" нам открывается новый Дереш, как писатель. Вобравший все лучшее от раннего творества и своих последних произведений. 
Сложно говорить о книге, чтобы не спойлерить, но и не переходить в бессмысленные эмоциональные опусы.
Но, думаю, для почитателей творчества автора это будет приятный сюрприз. 
Все, что вам понадобится - уединиться и поймать волну.


Zoriana Bisovska

Володимир Завацький

Є такі книги, коли їх починаєш читати, то не заспокоїшся, поки не закриєш останню сторінку. Увесь час ти ходиш, щось робиш, когось слухаєш, а в думках - знайти оправдання, щоб це "щось" і "хтось" були десь далеко, а твоє бажання - сісти і читати.
А дочитавши книгу, ще тиждень ходиш з думками про прочитане, бо воно тебе так вражає. І ти ловиш себе на думці, що читаєш власні думки, що це саме те, ЯК ти думаєш і відчуваєш.
Саме такими і є романи Ostap Drozdov : №1 і №2: яскраві, гострі, оголені до нерву, до мозку кісток, такі, які затягують у свій вир роздумів, аналізу та подій. 
Це те, про що раніше думали і знали, але не могли в голос сказати, бо була інша країна і, не приведи Господи, ХТОСЬ ПОЧУЄ. Тепер можна, але про багато речей, про які написано в книзі ТАК НЕ ПРИЙНЯТО говорити,- і через певну шароварщину, яка все ж дуже вкорінилася (на жаль), хоча більшість в суспільстві ДУМАЄ саме так, як в книзі, коли заводиш про них розмову, і через вкорінене "бо так має бути" (хоча чого саме ТАК МАЄ БУТИ не зможе пояснити найзакорініліша в своєму переконанні особа, яка щиро в це вірить).
Про власне "Я", як таке, про місце власного "Я" в країні та країни у власному "Я", про поєднання 
на перший погляд непоєднуваного, але такого логічного. Головним пронизуючим фактором цих книг є ОСОБИСТІСТЬ.
Читайте та отримуйте задоволення від прочитаного!

 

Роман-вибух, зазначено на непримітній обкладинці. Проте справді авторський стиль, філософсько-психоаналітичні роздуми, герої різного часу (родина, своєрідні товариші, АТО-шник з Донбасу), кумедні моменти, страхи, Львів (сьогоднішній і колишній), Київ і ненависть до сходу, істинне кохання. Деякі моменти змушують серйозно замислитися, інші ж навпаки викликають дикий регіт. Але все щиро і правдиво.
Я не дивлюся телевізор. Я ще не бачив його програми на каналі ЗІК. Але, безумовно, Остап Дроздов – відкриття року у сучасній українській літературі.

 
Олександр Чалий, доктор фізико-математичних наук 
та Людмила Черненко 
26.05.2017

Шановний пане Сергію, моя дружина Людмила та я дуже раді знайомству з Вами. Зараз я з великим задоволенням читаю роман Ісабель Альєнде "Японський коханець", так талановито перекладений Вами. Я розумію, що треба мати високопрофесійні якості перекладача та чудово знати іспанську мову, щоб зберігти тонкі ньюанси авторського тексту, який захоплює мене та, впевнений, усіх читачів. Скажу Вам абсолютно відверто, що я помічав на своїй роботі (котра теж захоплює мене, бо я люблю займатися наукою та викладанням), як я прагну поскоріше опинитися вдома і продовжити слідкувати за заворожуючими подіями такого складного життя Альми та родин Беласко і Фукуда.

Дякую Вам дуже за цю можливість. Нажаль, мої книжки та статті не такі цікаві, як Ваші, бо це в основному суто наукова і педагогічна література з фізико-математичних дисциплін. Правда, є одна моя книжка "Синергетичні принципи освіти та науки", яка присвячена інтеграційним процесам, що відбуваються  у відкритих системах різної природи. Приблизно половина цієї книги написана без формул, котрі, як відомо, відлякують більшість читачів без відповідної підготовки.

Бажаєм Вам і Вашим близьким всього самого найкращого!



Оксана Герасимова
Мені раніше не вистачало якісної сучасної перекладної іноземної літератури наших видавництв. 

Зміни є, і відчутні. 
Півгодини, як дочитано, хочу поділитись - Дощило птахами.
Відмінний переклад Іван Тюссо Рябчій. Боже, яка мова! 
Красива, зворушлива історія. Могутність канадійських просторів. 
Yaroslava Lemay захотілось до тебе в гості :) 
І майже головне з книги:

- Свобода, це коли ти можеш обрати собі життя.
- І смерть.

«Видавництво Анетти Антоненко» - дякую.


Христина Содомора

Кларисе Ліспектор - бразильська письменниця, яка народилася у єврейській сім'ї в Україні. Схожа ззовні на Марлен Дітріх, пише як Віржинія Вулф - оце й усе, що копіпейстять усі укр.оглядачі про авторку.

Щодо самого твору, то не знайшла жодної якісної (та й неякісної - теж) рецензії. Всі пишуть, що твір мега, що входить у топ-5-10-20 новинок осені-зими-літа, що маст рід і маст хев... А що у підсумку маємо? Порожнє поле, з якого всі розбіглися ще до початку вистави.... Ну то я так образно кажу.

Зрештою, я й сама не відчуваю сили взятися за відгук на "Час зірки", бо це саме випадок для літературознавців. А розкидатися отими "сподобалося" - "не сподобалося" я ненавиджу, а тут тим паче це недоречно.

Скажу лише, що мене письмо Ліспектор неймовірно вразило. Не сюжет (бо він тут простий), навіть не стиль тексту (хоча він тут особливий)... Вразила ота міжрядкова драма, яка важко піддається вербалізації. Це суцільний спалах екзистенції, доторк голими руками до електричних проводів, спроба побачити сонячне світло, яка перетворюється засліпленням. Справді, важко без метафор.

Не часто зустрінеш настільки сильні тексти, які простоі у своїй формі та лексиці. Мені видалось, що Ліспектор максимально наближається до читача, а своїх героїв максимально віддаляє від читача. Якась дивна гра, балансування поміж вигаданими персонажами і справжністю почуттів.

Не певна, чи всім такі тексти будуть близькі. Але мене Ліспектор просто вразила. Не емоційно. А глибше. ЗворушИла до роздумів про страх перед існуванням, про біль невідворотного, про трепет перед життям....

«Видавництво Анетти Антоненко» Anetta Antonenko - вдячна Вам за сміливість видавати такі тексти!!!



Лидия Нестеренко-Ланько 

Сьогодні закінчила читати книжку Остапа Дроздова №1 роман-вибух. Закрила останню сторінку і зрозуміла, що вперше в житті прочитала таку цікаву, неодинарну, філософську українську прозу молодого прозаїка. То справді вибух мозку, емоцій! Були сльози, розпач захоплення і радість за неординарний стиль, красиву мову, образність, відкритість думок, щирість душі й серця! Остап розбудив, розбурхав і подарував щастя. Я все написане пережила з ним, переплакала, передумала і зрозуміла, що знайшла - Однодумця, Мислителя, Друга. 
Вітаю тебе, Остапе, з великим творчим ДОРОБКОМ! 
З нетерпінням буду чекати нових книжок! 
Дякую твоєму далекоглядному видавцю Анетті Антоненко, яка відмітила твій талант і видала! 
ПИШИ!!! Чекаю..


МОЇМ УКРАЇНСЬКИМ ДРУЗЯМ. À MES AMIS UKRAINIENS.
Павлові, Ярославі, Оолексію, Артему, Тетяні, Сергію, Андрію, Юрію, Робу, Оксані та її чудовому Сергію, Лєні, Микиті, Остану, Богдану зі Львова, Марії-Галині. А ще Вікторії з Арсеналу, моїй видавчині Анетті і моєму чарівному Богдану з Києва. Усім моїм друзям. Величезне дякую за все. Поїздка була насиченою, щосекунди, щохвилини. Не віриться, що їздив всього на шість днів. Я повернувся з упевненістю, що став частиною вашої Історії. Багатої на значні протиріччя між красою церков і тягарем віри. Між прекрасними сподіваннями молодості й ричанням небезпеки в далині. Відкритість, з якою ви мене приймали, не знає рівниих. Мене надзвичайно вразили ваша відкритість і ваша довіра. Я був зворушений цією нічною прогулянкою поруч з фресками у підніжжя Матері Батьківщини. Мене схвилював наш похід по Майдану у враніщню морозну годину. Мене вразила ваша відвага, ваша спрага життя, те, настільки ви сучасні, ваша сміливість і ваша незаперечна краса. Друзі, ви поставились до мене, як до брата. Після повернення додому — порожнеча стала реальною, і відчуття постійної тиші. Та картини Тома на фермі настільки прекрасно зрежисованого Павлом закарбувалися в моїй голові назавжди і вони вже стали чимось більшим, чим просто анекдотом. Цілую всіх вас і кажу вам до скорого. P.S. : Дякую Ростиславу, що погодився перекласти моє послання.

20.02.2017
Еротика, еротика і ще раз еротика – те, про що ніяк не подумаєш читаючи назву роману Дідьє ван Ковеларта (Didier van Cauwelaert)ЖУЛЬ !!!!! І на цьому все… з першої ж сторінки легке еротичне навіювання на тлі оповіді про лабрадора ЖУЛЯ не покидає тебе до останньої сторінки…. До цього моменту художня література на цю тему (маю на увазі не еротику, а собак:) підсвідомо асоціювалась з золотистим ретривером Діна Кунца (роман «Ангели-охоронці»), яку прочитав ще у важкі часи періоду радянської деспотії. Романами цього автора у свій час захоплювався більше, а ніж творами Стівена Кінга, хай мені вибачать за це кощунство шанувальники Короля жахів. 
І ось, у доповнення до створеного в результаті генетичних досліджень суперінтелектуального ретривера, з’явився образ відповідального та безміри відданого лабрадора, собаки-поводиря для незрячих. 
Жуль для своєї господині це весь світ… від найменшого поруху руки чи думки він передбачає бажання Аліси і робить все, аби вона не відчувала своєї вади…. І у цьому самозреченні весь сенс життя Жуля. І це йому подобається…
Та виявляється ніхто не вчить собак-поводирів того, що в один прекрасний день сліпий може прозріти……………………..
Завдяки пересадці рогівки до Аліси повернувся зір, а це НАЙГІРШЕ, що може статись для собаки-поводиря !!! 
Шок !!! Втрата сенсу життя!!! Розірвання тонкого психологічного зв’язку з власницею, у стосунках з якою Жуль відчував себе Домінантою, раптово призвело до втрати життєвих орієнтирів і стану непотрібності… справжня ка-та-стро-фа!!!!
«Цей пес через свою природу, а також через обов’язок і необхідність наділений тягарем душі» (як часто дещиці цих рис бракує людям)…
А ще - історія болю,покути та лесбійської любові зґвалтованої героїні та багато інших психологічних «лабіринтів» в стосунках з іншими героями чекає на тих, хто осмілиться зануритись в глибини роману Дідьє ван Ковеларта - ЖУЛЬ.



29 хв.Kyiv
Людина стає заручником нескінченних містифікацій через неприйняття найближчих. В цій книзу немає щасливого кінця. Є реальний біль від кохання, заплутаності та втрати. Мішель, який велику частину свого життя присвятив боротьбі з гомофобією, підкреслює у зверненні до українського читача: "Щодня молоді гомосексуали зазнають нападів на шкільних подвір'ях, вдома, на роботі, під час заняття споптом, як у місті так і в селі. Щодня стають жертвами образ, остракізму, насильства, знущань, принижень, поборів, ізоляції. Їх б'ють, ранять, ганьблять, топчуть, знищують. Деякі витримують, інші - ні. Дехто стає містифікатором власного життя, а дехто - посміховиськом. Призирство до гомосексуалів не залишилось у минулому... ".
Видавництву Anetta Antonenko дякую за те, що ця книга вийшла в українському перекладі.
Мистецький Арсенал дякую за те, що вистава мала місце в Україні та стала особливою в атмосфері Арсеналу. 
Solomiya Borshosh дякую за запрошення.
Та моїй любимці Maryna Tkachenko, за цей спільний вечір та спільні цінності! Люблю тебе і дуже ціную! <3
І ще, хочеться подякувати усім тим людям, що прийшли на перегляд вистави. Зала була повна, люди дивились стоячи та щиро співпереживали
персонажам. Така атмосфера безцінна.


10 лютого 2017
Читаю "Дощило птахами". Дуже гарний переклад, смачно читати
Цікава відмінність від інших книжок: важко цитувати, розбивати на фрази, виділяти щось. Вона - якась дуже цілісна, незважаючи на те, що кожна глава ведеться від імені іншого героя.
І вона не важка, вона не вимучує, не витримує, як "Час зірки" Кларісе Ліспектор - навпаки, на душі стає світліше і легше.


Орест Шот
3 лютого 2017
Опівночі завершив читання чергової "бомби" від Анетти Антоненко - маю на увазі "Дощило птахами" Жослін Сосьє (канадійської франкомовної прекрасної письменниці).
Велике ДЯКУЮ Жослін Сосьє за чудовий твір про молодь у віці 86-102 і далі !!!
Велике ДЯКУЮ Іванові Рябчію за феноменальний переклад...вона "наспівувала голосом ніжнішим за пестощі"(далеко не поодинокий шедевр перекладу.... це не про Христинку Соловій, а про стареньку бабусю(хоча правильніше жіночку, яка провела Одне своє життя в божевільні). Напевно найкращий переклад, який читав у своєму житті (читав не мало:)яким просто захоплююсь!!!
Велике ДЯКУЮ меценатам видавничих програм Французького інституту та Програми сприяння видавничій справі "Сковорода Посольства Франції в Україні"(Французького інституту в Україні) за Шикарний проект !!! 
Велике ДЯКУЮ Анетті Антоненко за її фантастичне вміння віднайти Літературний Діамант та огранити його геніальним перекладом, і донести до українського читача!!!!
І насамкінець Велике ДЯКУЮ Орестові Шоту:):):) за те, що з цієї великої повені книг літературного океану, завдячуючи Анетті Антоненко та Юркові Сокирці, а також своїй проникливості віднайшов Жослін Сосьє з Іваном Рябчієм !!!!!!!!!!:):):)
Успіхів видавництву Анетти Антоненко !!!
Післяслово:):):): якщо хтось має можливість перекласти мою вдячність французькою мовою (з незрозумілих мені причин не знаю французької в достатньому об"ємі:), буду щиро вдячний!!!



Maks KhrapakМОЯ КНИГА
Слухайте, це ж чудово! Прекрасне доповнення лінивого вікенду. Легко, невимушено, місцями надто сентиментально, але це тільки додає смаку усій книзі. Роман точно не має гонкурівського профілю, але здатен викликати ті емоції, яких нам часом так бракує: співчуття, бажання віддати краще, що у нас є, комусь іншому, кому це більш потрібно. І забутий з юнацьких років стиль прочитання, коли боїшся, радієш або хвилюєшся за долю героїв. Чисто по-людськи боїшся, так ніби коли сусідка тьотя Люся розповідає про долю свого пса, який одного разу втік з дому. І все це завдяки неймовірному перекладу Івана Рябчія.
























Джерело: Читомо читає: книжки на новорічні та різдвяні свята


Ганна Гнедкова



Коли писала про Гелен Сіксу, вже знала, що колись обов’язково напишу про Кларісе Ліспектор, «янгола» Гелен, як вона називає її у «Прометеї». Уже замовила дещо в бібліотеці, аж тут «Час зірки» вийшов українською у перекладі Ярослава Губарева. А найкращим було те, що «Видавництво Анетти Антоненко» продає не тільки паперові, а й електронні версії книжок, тож батькам навіть не довелося пересилати мені святковий подарунок поштою закордон: я замовила його на сайті й отримала миттєво.

На цих різдяних канікулах, зізнаюся, мені читати чомусь дуже лінь, тож якщо книжці не вдається «схопити» мене з перших сторінок, вона відставляється назад на полицю до кращих і продуктивніших часів. Ліспектор не намагалася мене «вхопити». Якраз навпаки: завела в лабіринт фактів і залишила там із ниткою Аріадни в руці, з якої вона на виході, прямо під час мого блукання лабіринтом, виробляла текст оповіді. За відчуттями приблизно так.

І якщо дозволити собі ще одну міфологічну алюзію, то текст цей тчеться вдень і розпускається вночі безліч разів. Оповідач весь час кружляє навколо своєї героїні, пише і переписує, пробує і зневіряється, починає і закидає почате, аби знову почати, тільки вже зовсім інакше, а головне: аби не спотворити внутрішньої «сут(ност)і» своїми словами. У рецензіях часто кажуть про незвичність і складноперекладність «мови», і я очікувала метафор і неологізмів, але і тут не вгадала. Це через граничну простоту, «нестерпну легкість» і асоціативну пов’язаність віддалених між собою фрагментів. І через зірки прозрінь – буденних, а може, і ні, – що зблискують зі сторінок. А що може бути кращим в передчутті Різдвяної зорі?




Інна Корнелюк

Останні два місяці я намагаюся розгадати таємницю найсамобутнішої письменниці, яку довелося читати й дешифровувати (португальською). Анетта Антоненко не боїться йти на літературно-видавничі експерименти - та обрала цю відому в усьому світі авторку, яка народилася в українському Чечельнику. Манера писати в Ліспектор настільки цікава, що кожен перекладач відчув болісні муки творчості, аби точно перекласти її слова. І тут річ навіть не в неможливості переповісти одну мову іншою. Складно, бо вона винаходила слова, синтаксис і навіть пунктуація в неї - поза визнаними правилами. Тож довелося ламати завчені мовні канони - таке побажання до перекладачів висловлювала не раз сама авторка. Як редактор і автор передмови до першого українського видання Кларісе Ліспектор, мушу застерегти, що читати її останній роман теж непросте завдання. Те саме, що спробувати осягнути філософію Кабали... чи повитягувати колючки з кактуса. Попри те своїми розпитуваннями я замучила і Бенжаміна Мозера, який напевне знає про цю письменницю більше, ніж біограф, який не просто жонглює фактами, а досліджує психологію творчості. Я дістала до печінок Дмитра Дроздовського, аби він мені пояснив, чому "Така тонка скибка кавунихи", чому не кавуна?.. і якої статі той "кавун" у рідній мові авторки;)) ... як буквально має звучати ця метафора, проте загадки невловимого сенсу слів, які говорять люди, таки залишаться нерозгаданими? Бо розгадувати їх має кожен сам-на-сам. Вона шукала слова, кожне її слово відточене, як колючка троянди. Вона хотіла написати про те, для чого слів не існує. Сподіваюся, що читач відгадуватиме книжку обережно, щоб не поранитися. Звісно, щоб зрозуміти те, що вона хотіла нам розповісти, потрібно прочитати чи не всі тексти Ліспектор. Її творчість і життя суцільний метатекст. Прочитайте колись про "Курку" в жіночі подобі, яка така чарівна і приречена сидіти "на яйці", про "яблуко в темряві", про "Місто в облозі". І ще. Це була герметична письменниця, яку не цікавила ні слава, ні гроші, ні визнання. Працювала журналісткою, та колег по цеху не толерувала й не хотіла, щоб їй набридали з інтерв'ю. У неї справді було небагато часу: 57 років. Так, можна подумати: втекла від людей, сама створила свій міф неприступності, свою легенду, бо ніби зумисне уникала публічності. Вона ж не потребувала багато уваги і розмов з читачами. ... Це історія також про те, що справжній талант і нарцисизм не стерплять одне одного, це історія про геніальну жінку, яка пише. До вашої уваги єдине телеінтерв'ю, яке вона таки записала - з умовою, що його покажуть після її смерті. Ті, хто знав її - казали, що харизма цієї жінки мовчання.

'