Автору від Видавця

Загалом дефініція «молодий автор» є доволі умовною і пограничною. Адже вона ніяк не пов’язана з віком автора. Спробую дати декілька «рекомендацій». Я не переконуватиму, що вони є головними, але для мене як видавця – вирішальними.

·         Ретельно прочитати розділ «Авторам» на сайті видавництва. Там чітко прописані пріоритети видавництва й критерії вибору рукописів. (Не лише мене дратує, коли автор переконаний, що вміє писати, проте не вміє читати, звертається не за адресою, іншими словами, не цінує час видавця).

·         Ознайомитись з асортиментом книжок, які видає видавництво. З огляду на видавничий план можна легко з’ясувати смаки видавця і не пропонувати тексти, якщо вони апріорі «непрохідні» для конкретного видавця, точніше, його видавничої політики.

·         Текст. Жодних підкилимних домовленостей, рекомендацій, конкурсних дипломів – на мене такі «маркетингові фішки» не впливають. Цей підхід до справи часто шкодять автору. Наприклад, якщо він член НСПУ або зареєстрував свій твір у державній агенції з авторських прав (така реєстрація – підкреслюю, що це тільки для мене особисто – вже породжує недовіру в спілкуванні).

·         Авторам варто чітко розуміти «свого читача» і фокусуватись саме на цій аудиторії. Книжковий ринок тепер стрімко структурується, з’являються ніші, як і нішеві видавництва, та й писати «для всіх» з першого пострілу не вийде.

·         У видавничому світі є «своя мода» і тенденції. Видавці за цим слідкують й тому багато залежить від того, для кого написано твір. Щоб про це знав автор – йому треба ретельно слідкувати за світовими тенденціями, читати переклади (краще – оригінальні твори) і вчитись… вчитись …писати краще. Скептично ставлюсь до масового захоплення літературною освітою, курсами автомаркетингу. Я за останній час не побачила жодного автора, який «вийшов» з конвеєрів подібних курсів. Щодо лекцій, особливо тематичних, які готує Євген Стасіневич – я обома руками «ЗА». Навчити писати (в сенсі - «вишколити письменника») неможливо, можна розвинути свій талант (якщо автор його має), але не на тижневих курсах.

·         Є певна умова (я розумію, що авторам це не дуже може подобатися): молодий автор має бути публічним. Сьогодення книжкового ринку нав’язує нам таку форму комунікації з читачами. Але це теж має бути дозовано і фахово зроблено з боку видавця.

·         І головне. Кожний автор має знайти свого видавця і довіряти йому, його професійності. Це не я придумала – в цивілізованому світі так влаштовано. Організувати такий процес доволі складно, але можливо. Як приклад для молодих: Любко Дереш прийшов до мене в 16 років, зараз йому 32. Довіра між нами вибудовувалася довгі роки, вона – найцінніше між автором і видавцем. І насамкінець: видавець не просто «експлуататор таланту письменника», а помічник і партнер.

 

 

'