ЗМІ

Про один український роман європейського формату.

На всіх презентаціях автора сих рядків на цьогорічному Форумі видавців щоразу поставало фінальне питання про справедливість вибору кращої книжки цього поважного заходу. Всім було відомо, який саме роман переміг, але не кожен був упевнений в справедливості вибору. Інакше, для чого було питатися? Адже відповісти було що.

Тож на всі закиди щодо вибору і питань про особисту думку відповісти було не складно. Якщо ми мовимо про вхід в європейський контекст, то давно вже відомо, що там нас цінують за інновації, прогрес, поступ в усіх жанрових галузях, а не за чергові спогади про радянську юність. Тож на противагу роману-переможцю, саме цьогорічне «Спустошення» Любка Дереша – наша відповідь на будь-які «європейські» закиди на актуальність, модність, а не культовість чи любов до недалекого ретро. Цей роман – саме розвиток жанру, а не стагнація пам’яті, чи пак документ епохи, який не надається до форматування – лише до архивізації, а не актуалізації в сучасному контексті.

Так, це прагматично, але це робота в межах поставлених жанрових завдань, а не ностальгійного занурення в минуле. Тож, якщо всі попередні романи Дереша мали сяку-таку ілюзію «самостійних умовиводів», то його нова книжка вкотре засвідчила те, як езотеричні спроби нашого часу можуть стати пересічним фактом масової культури. У чому ж наразі полягає його прагматика? Якщо раніше автор «Культу», «Архе» і «Наміру!» був цікавий досвідом підліткових переживань, і містика у нього розчинялася в риториці субкультур, то згодом все перейшло до сатири  на офісне життя, депутатське жирування і мертвотність культури в  столиці. Можливо, усе воно було саме так тому, що середнього класу в Україні не сформувалося, тож іронізувати над ним – все одно що сміятися над своїм сільським минулим. Власне, як бачимо, нині вже є кому цим займатися, тож автор «Спустошення» давно вже рушив далі.

Тож новий роман Дереша - це класична сповідь сина віку, героя нашого часу, Котигорошка і Бетмена в одній особі, який так довго займався всім підряд – від журналістики до самовдосконалення – що не помітив, як давно вже ходить по колу. «Ти не маєш куди втекти з цієї маленької, розпеченої, як сковорідка для стейка, планетки, - бідкається він, - бо навіть Тибет, твоя омріяна шамбала, окупований, корумпований і завалений китайськими кросівками — отже, ти зрозумів, що весь цей світ — це суцільні проблеми». Проблеми ж у самого героя, столичного журналіста, розпочинаються, коли він сходить с колії, спілкуючись з такими самими «кислотними оптимістами», і влаштовується помічником серйозного інвестора, який бажає вкрай швидко сформувати ринок психотехнологій.

Адже власний досвід спілкування з інферно він має, і почався він з дружби зі Сталкером,  колишнім співробітником спецслужб графологом і візуальним психодіагностом у відставці, який бомжує на Трахтемировому півострові на Дніпрі. Звісно, всі бажають змінити сценарій життя, адже під каменем у Зоні зариті машини Бога, які виконують бажання. Тож, крім жорсткої критики богемного київського життя-буття, кохання-розставання і стану часто змінюваної реальності, маємо також ревізію культури. ««Я думав, Коельо зональщік, но Коельо не зональщік, - розповідає Сталкер. - Родрігес што-то чувствуєт. Кастанеда копал глубоко... Бутусов знаєт секрет. Геофізік Фурдуй... Академік Рибаков... Шилов. Шилов взяв свої ідеї в академіка Рибакова. Но Шилов не сталкер. Шилов сказочник. Коельо тоже сказочник».

Таким чином, чи не вперше для свого досвіду цей знаковий автор створив урбаністичну містерію цілком європейського зразка. Гірська містика, сільська метафізика, буколічна психоделія навпіл з демонізмом – усе це позаду, і на вістрі часу та сюжету модне слово «конспіралогія». Причому в міських, нагадаємо, шатах, що виглядає справжньою одою столиці нинішніх патріотично-аналітичних сюжетів. «Ранкові корки на промисловій Лук’янівці, і сліпуче світло з неба, і липка тінь від дерев, і курява переходів, стихійні ринки і кабінки мобільних кав’ярень змішуються в мозаїку полисків, погляд мерехтить від цих контрастів, наче перед тобою зарябіли джунглі».

Так, провінційна душа у споконвіку кам’яних джунглях. Утім, чи наразі провінційна? Час прикарпатських «святих» у столичних хащах давно вже минув, і перед нами історія 35-річного журналіста Федора Могили, який переживає кризу середнього віку, дружить зі Сталкером із Зони і досліджує стани зміненої реальності. Інтрига серед місцевої публіки підігріта безліччю подібностей, спільних рис, публічних жестів. Костя Дорошенко? А його зірки-опоненти «Петя чи Ваня»? Іван Дорн? Глибокі філософські думки контрастують з сучасними «молодіжними» моделями існування. Безліч афоризмів, сентенцій, просто мудрих думок. «Цей Всесвіт виник по приколу, і він так само по приколу може зникнути» - чим не гасло в дусі Бодріяра, іронія постмодерну, рекламний слоган Ілона Маска. «Можливо, все справжнє якраз і має бути минущим і безповоротним», - хіба не Ісе Моногатарі?

Загалом на відміну від решти «серйозних» авторів, які поважно пишуть про «кінець світу», «засилля долару» і «загибель моралі», автор цього довгоочікуваного феєричного роману творить легко і невимушено. Часом навіть смішно й кумедно. Словом, цікаво, як у житті, а не в конспекті лекцій з культурології чи історії релігій. «Особливою темою для жартів - я маю на увазі, наш специфічний тонкий гумор - було обговорення різних абсурдизмів, підчеплених десь з інтернету, особливо що стосувалося усіляких теорій змов, кінця світу й апокаліпсису, - розповідає герой про своє життя-буття столичного журналіста. - Ми спеціально відвідували радикальні православні сайти і продиралися в непролазну езотеричну глушину конспірологічних нетрів».

Хоч насправді – це жорсткий поєдинок із самим собою під час чергової кризи середнього віку. І магічний камінь з Трахтемирівського півострова, який змінює сценарій життя (бо під ним зарита машина Бога), виявляється цілком доречним для героя роману, плейбоя і бонвівана. Для решти «непосвяченого» люду кислотне життя його друзів-неформалів - це дурня і вибрики, бо не за те «діди воювали». «Вони знали війну, та я знав щось страшніше за війну - я знав мир, - освічується герой. - На війні достатньо вижити, а в миру - треба жити». Словом, новий роман Дереша – це Бегбедер по-українськи, якщо зважити на богемне «виживання» його героїв у психотропному сьогоденні.

Буквоїд, 20.10.2017, Ігор Бондар-Терещенко