ЗМІ

За сприяння посольства Іспанії Україну відвідав Нобелівський лауреат з літератури (2010 р.) Маріо Варґас-Льйоса. 11 листопада він поспілкувався  зі студентами Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка та усіма, кому вдалося потрапити до актової зали Червоного Корпусу.

Що можна дізнатися про людину за дві з половиною години? Якщо співрозмовник – майстер письма, ймовірно більше ви дізнаєтеся про самих себе.

Захоплена аудиторія іспаномовної молоді і теплий київський листопад – письменнику на згадку. А що для нас?  

Ми привернули увагу літератора завдяки відкритості. І добре, що зустріч транслювали ще й у мережі. Маріо Варґас-Льйоса спілкується багатьма мовами, називає себе «громадянином світу» і надзвичайно цінує прагнення до свободи – творчої, політичної, будь-якої. Водночас, письменник не поспішає зливати в один казан особисте, громадянське, мистецьке. Відmelting pot у власній голові його рятує повага до права на плюральність ідентифікацій, ролей, цінностей, емоцій. В розмові він уникає узагальнень і умисно не спрощує проблем. Міркуючи про літературу, він наводить приклади видатних письменників, які до того ж мали чіткі політичні або релігійні погляди, а заразом і достатньо мудрості не сплутувати все докупи. Добре співіснують Бальзак як критичний романіст, і Бальзак, який сам непогано почувається у системі, або ж Маркес, котрий не акцентував у літературних творах власні політичні переконання. Те саме з Брехтом. Є Брехт-марксист, Брехт-іделог, Брехт-письменник. Варґас-Льйоса – митець, який у кожному слові емансипує письмо: «Література провокує неспокій, примушує нас ставити питання, які до того не були для нас ясні». А от протестна література, на його думку, – це ризик. Пропаганда в літературі – «це дуже небезпечно». Насправді ж, будь-яке тенденційне письменство – це вже не «справжнє мистецтво». Варґас-Льйоса переконаний: «Коли пишемо, ми розбиваємо рамки ідеології». Тож тільки справжня література має шанс здійснити мрію автора – «пережити» його.

Вільна література не вигідна диктаторам, які практично завжди прагнуть приборкати друковане слово. Латиноамериканець Маріо Варґас-Льйоса добре знає, як це: «Суспільство, яке має хорошу літературу, –  переконаний він, –  більш готове протидіяти маніпуляції, брехні, авторитаризму. Література завжди була інструментом боротьби за свободу проти диктатур, які, на жаль, так часто з’являлися в нашій історії. Тому всі латиноамериканські диктатури були великими цензорами літератури і переслідували цю свободу». Письменник зауважує, що сьогодні країни Латинської Америки набагато вільніші, ніж за часів його молодості. Та з іншого боку, сумними є політичні пріоритети Куби, Венесуели, Болівії, Нікарагуа, вчергове продемонстровані керівниками цих країн в оцінці окупації Криму Росією.     

Перуанець Маріо Варґас-Льйоса одержав Нобелівську премію 2010 р., саме тоді, коли навколо найпрестижнішого літературного комітету світу вчергове точилися суперечки про надмірний європоцентризм. Як часто критики згадують епохального аргентинця Хорхе Луїса Борхеса, який так і не дочекався свого Нобеля. А саме він серед іспаномовних письменників, за словами Варґаса-Льйоси, має дуже великі шанси вдало витримати найскладніше випробування – іспит часу. Оповідання Борхеса – «одного з найкращих прозаїків іспанської мови» – у топ-п’ятірці улюбленців Варґаса-Льйоси. До фаворитів письменника також належать: Лев Толстой («Війна і мир»), Густав Флобер («Мадам Боварі»), Жуанот Мартурель («Тирант Білий»), Томас Манн («Будденброки», «Чарівна гора», «Доктор Фаустус»).

Література, вважає Варґас-Льйоса, існує тому, що наповнює порожнечу від незбутнього, що є в кожному з нас. Завдяки читанню ми мандруємо, долаємо простір і час у незвичний спосіб. Варґас-Льйоса має багато захоплень. Окрім літератури, він обожнює музику,  кіно, футбол та кориду. Письменник з 2011 року навіть є почесним членом улюбленого футбольного клубу. Він переконаний, що в спорті теж є мистецтво, як-от у кориді – елементи танцю, театрального дійства. Йти на заборону кориди – руйнувати частину іспанської культури. На такий демократичний конформізм (назвімо це так) здатні тільки ті, хто не розуміється на суті справи: «Творчість Гойї і Пікассо була б набагато бідніша без тавромахії, без кориди. Заборонити кориду – це не чесно». Те, що цінує в літературі і мистецтві Варґас-Льйоса, греки ще понад два тисячоліття тому називаликатарсисом. На думку письменника, очищення, естетичну насолоду, співпричетність не може викликати посереднє письмо: «Література відкриває нам очі, показує, який складний цей світ. Література дає нам інше життя. Тому вона є трансцендентною і вічною. Хороші книжки виробляють у нас критичне ставлення до світу, в якому ми живемо. Ми дивимося на це життя з іншого боку, бачимо, що є добре, а що – погане. Тому література ще з дуже далеких часів – та тінь цивілізації, яка давала нам фактичне бачення. Це – велика рушійна сила для реформ, які переживало суспільство, людство».

Добра література трансцендує і часопростір, і свого автора. Варґас-Льйоса знає про це з досвіду. Видатний французький письменник і критик Роже Кайюа свого часу «неправильно» зрозумів його перший роман «Місто і пси», коли вирішив що головний герой насправді не був убивцею, а, під впливом так званої «героїчної ініціативи», взяв злочин на себе. Сам Варґас-Льйоса, до зустрічі з Каюа переконаний у протилежному, після розмови з критиком «навіть повірив, що Ягуар нікого не вбивав». Дійсно, авторові дуже важко відокремитися від того, що він пише. Читач-тлумач часто хитріший і кмітливіший. Він може ледь не пошити автора в дурні. Але із цим Варґас-Льйоса, здається, непогано дає собі раду: «Твір, який опубліковано, належить публіці. Погоджуюся з Платоном: поет не знає, що каже».

Про гумор

Письменник визнає, що для творчості дуже важливий гумор. Для себе він його відкрив, пишучи роман “Панталеон і відвідувачки”. Тоді він зрозумів, що писати по-сартрівськи, «без почуття гумору», про те, як дівчата приходять відвідувати вояків, просто неможливо. Відтоді, каже Варґас-Льйоса, гумор присутній у всіх його творах, адже він «абсолютно необхідний для того, щоб розказувати деякі історії, надавати їм правдивість, реалізм».

Про переклад

Ще цікавіше – з перекладом. Варґас-Льйоса не конкурує зі своїми інтерпретаторами. Він навіть готовий допомагати, «коли вони мають бажання». Хороший перекладач – не раб оригіналу. За словами письменника, дуже часто різниця між мовами вимагає від перекладача змін: треба бути креативним, щоб почуватися вільно у власній мові. З іншого боку, перекладачі – не шахраї. Тож мають зберігати дух оригіналу. Прекрасний фах, чудове покликання, але перекладачем бути складно, адже слововжиток, підкреслює Варґас-Льйоса, страждати і збіднюватися від мови до мови не мусить.

Маріо Варґас-Льйоса – прихильник мультилінгвізму в світі. Він наводить приклад Швейцарії, яку багатомовність не лише не зруйнувала, а й зробила дуже сучасної країною. Німецька, французька, нормандська, італійська… – це та прекрасна культурна різнобарвність, яка є доброю для всіх країн. Перу, батьківщина письменника, теж демонструє неймовірну відкритість до інтеграції десятків і сотень культур. В одному зі своїх есе Варґас-Льйоса назвав Перу «країною з тисячею облич». Водночас, письменник підкреслює, з якою силою його рідна іспанська культура залучена в життя всього світу, зокрема Сполучених Штатів:

США – це вільна країна. Суспільство дуже відкрите, набагато відкритіше, ніж у інших країнах. У Лос-Анджелесі більшість школярів іспаномовні й неможливо, щоб їх не навчали іспанської – є тиск з боку суспільства. У Флориді так само. В деяких регіонах Техасу і навіть на Мангеттені, в Нью-Йорку, є велика іспаномовна група, тож і там у школах вивчають іспанську – щонайменше в початкових класах.

Іспанці, підкреслює Варґас-Льйоса, хоч і інтегрувалися, але змогли зберегти свою культуру і мову – без особливого протекціонізму, фінансової чи іншої урядової підтримки. Він називає це результатом географічного і соціального руху, який і спричинив появу «спонтанних інституцій». Тепер, коментує письменник, в іспаномовних народів немає приводів для песимізму – іспанська мова поширюється далеко за межі традиційно іспаномовного світу.

Про мультикультурність

Сам Варґас-Льйоса підтримує іспанську літературу, пишучи «перуанським варіантом іспанської». За його словами, він почав себе по-справжньому ідентифікувати з батьківщиною тільки коли опинився у Європі – в Парижі. Тривалий час жив у Британії, потім – з 1990-х рр. – переважно в Іспанії, якій письменник вдячний за надання громадянства та визнання попереднього перуанського. Мандри світом, як і віртуальні письменницькі мандри, дають Варґасу-Льйосі відчуття безмежжя, справжньої свободи, за яку хочеться вболівати. Серед філософів Варґас-Льйоса знайшов собі однодумця в особі критичного раціоналіста сера Карла Поппера: «Я думаю, що Поппер був дуже великим філософом і багато писав про свободу».

Маріо Варґас-Льйоса всіляко захищає полікультурність, багатомовність, права людини. Майбутнє України він бачить в об’єднаній Європі та вважає, що розбудова ЄС – це хоч і утопія, але цілком реалістична. Польща, країни Балтії змогли досягти процвітання після розпаду СРСР та соцтабору, то чому це має бути проблемою для України, яка «пережила героїчне минуле»? Тим паче, що революційні події у нашій державі змогли, за його словами, не лише солідаризувати Європу, а й розбудити її – змусили інтелектуалів відкинути байдужість і цинізм. Росія, вважає Варґас-Льйоса, «є колонізатором» і виявляє зараз свої «найгірші якості». Дуже важливо, підкреслює письменник, щоб рух, який розпочався і має успіх в Україні, не розчинився, не згас. Україна зараз бореться не лише за себе, а й за країни Заходу. Стара Європа має свої хвороби, серед них і задавнені. Одну з таких Варґас-Льйоса називає: націоналізм.

В Іспанії теж є націоналістичні рухи, представники яких за деревами не бачать лісу. Їм не до снаги зрозуміти: якщо світ хоче розвиватися, він має потроху стирати кордони, покінчити з колоніалізмом, імперіалізмом.

На прикладі Каталонії, вважає він, ми бачимо фальсифікацію історії та штучно нав’язане протистояння, розпалювання міжкультурної ворожнечі.  Сучасна іспанська демократія, підкреслює Варґас-Льйоса, виправила помилки минулого:

Багато років я прожив у Каталонії. За весь цей час я не знав жодного каталонця, який хотів би відокремитися. Я не кажу, що таких людей немає. Але їх мало. Після падіння Франко Каталонія користується небувалою свободою. Так, за Франко безглуздо переслідували каталонську культуру, але демократія виправила цей прикрий недолік. Я проти сепаратизму. За каталонським націоналізмом стоїть щось дуже антидемократичне.

Світова політика майбутнього, на його переконання, мусить бути багатолідерною:

Дуже важливо, щоб у світі не було двох супердержав. Єдиний спосіб, у який Європа може вижити – спільнота. Іспанія не могла б так швидко розвиватися без входження в об’єднану Європу. Тому так важливо, щоб Україна інтегрувалася в Європу, жила у мирі. Але дух критики щодо інституцій, установ не має зникнути. Бо це і є свобода. Одна з причин, чого я так хотів приїхати в Україну – це рух громадянського суспільства, яке хоче покінчити з авторитарною традицію. Тут ми побачили зблизька, як люди мобілізуються для досягнення свободи.

OPENStudy, 12.11.2014