ЗМІ

 

Ця несподівана для нинішніх реалій метафорична притча про людську самотність – дебютний роман автора, який продовжує традицію психологічної прози. Крім того, він справжній поет і лінгвістичний еквілібрист, його образна мова створює за кожним предметом багатошарову тінь свіжих смислів. Отже, тонке відчуття мови, але не Медвідь чи Пашковський. Вживає суржик, але не Бриних і не Подерв’янський. В анотації за автора розписалися, згадавши як предтечу Сашу Соколова. У "Школі для дурнів" він використовує потік свідомості, нагадуючи Джойса, у нашому ж випадку автор спробував те саме зробити з місцевим матеріалом. "То дивіться на омелу. Коли омеліле дерево втрачає листя, його кругла недуга стає ще виразнішою. Як жінка, на якій залишилися тільки родимки й хрестик". Або не так, більш прозаїчно, але не приземлено. Наче Хлєбніков, який набагато раніше за Соколова мелос з онуч витягував. "Детуся! Если устали глаза быть широкими…" Майже те саме в нашого автора: "Мілочко! Пам’ятаєш минулий березень? Снігу було по самі душі. Ше хтось у криниці втопивсь. Зоя, здається. Я не любив її. Не вона? Тоді й зараз не люблю. Буде довго жити. Налий. Так ось, я тоді зрубав аличу. Аличу Йосі. Він досі не знає. Вона мені заважала. Але я не про це, Мілочко. Коли в тебе день народження? Ти ж знаєш. Тоість — Ви знаєте. Підкури".

112 TV, Ігор Бондар-Терещенко, 23.04.2019